Протистояння між країнами Перської затоки та Іраном: прагнення діалогу на тлі побоювань ескалації

Відносини між країнами Перської затоки та Іраном вступають у вкрай чутливу фазу: тривають безпекові напруження й перетинаються політичні та економічні питання — від безпеки судноплавства в протоці Хормуз до нападів, що торкаються об’єктів і місць у регіоні. Поки сторони обмінюються звинуваченнями щодо причин ескалації, регіональні гравці роблять кроки для відкриття каналів діалогу, щоб не допустити розширення протистояння.

У Тегерані 26 жовтня відбулася зустріч за участю представників Саудівської Аравії, Туреччини та Пакистану з іранськими посадовцями — спроба знизити напругу й повернути процес на дипломатичний шлях. Саудівська Аравія заявила, що ініціатива має на меті запобігти поверненню військової ескалації, тоді як президент Ірану Масуд Пезешкіян висловив готовність країни поглиблювати регіональну співпрацю й вирішувати розбіжності. Учасники домовилися продовжити переговори щодо миру та безпеки в регіоні.

Однак ці кроки відбуваються на тлі збереження побоювань. Держави Ради співробітництва країн Перської затоки висловлювали занепокоєння через напади, спрямовані проти їхніх територій, і загрози для судноплавства в протоці Хормуз, наголошуючи, що безпека морських шляхів і стабільність постачань енергоносіїв зачіпають інтереси регіону та світу. Водночас Тегеран пов’язує будь‑які ширші домовленості з вимогами, пов’язаними з припиненням війни та зняттям накладених на неї обмежень, що ускладнює досягнення швидкої угоди.

Султанат Оман постає як сторона, що просуває безпекову формулу для регіону, яка охоплювала б країни Перської затоки, Іран і Ірак на засадах невтручання і прямого діалогу. Ідея базується на думці, що держави регіону потребують спільних домовленостей, які зменшать залежність від зовнішніх сил. Водночас її впровадженню заважають серйозні виклики, насамперед брак довіри та розбіжності в позиціях урядів щодо джерел загроз і способів з ними боротися.

Ці події демонструють, що відносини між регіоном Перської затоки та Іраном не мають одностороннього характеру: поряд із бажанням окремих сторін стримати кризу зберігаються побоювання щодо атак, загроз і їхніх наслідків для економіки й енергетичної безпеки. Тому нинішні зустрічі можуть стати початком перевірки намірів учасників, але не означають, що глибокі розбіжності вже вирішено.

Протока Хормуз залишається в центрі протиріч через своє значення для торгівлі та енергоресурсів. Будь‑яке тривале порушення судноплавства через неї може підвищити витрати на перевезення та страхування й вплинути на ринки нафти, а також мати відбиток на економіках регіону. Тож суперництво між країнами Перської затоки та Іраном стосується не лише політичних розрахунків, а й безпеки портів, об’єктів і інфраструктури.

У найближчому періоді розвиток напруженості залежатиме від того, чи зуміють сторони перетворити заяви та зустрічі на здійсненні кроки — наприклад, припинення атак, гарантії свободи судноплавства та створення каналів зв’язку, які запобігатимуть хибним оцінкам. Якщо ж дипломатичні зусилля зазнають невдачі, регіон і надалі залишатиметься вразливим до нових хвиль ескалації, що підвищать ціну протистояння для всіх.