Нафта сама по собі не врятує зарплати іракців і проєкти: як війна Ірану вплинула на доходи Іраку та країн Перської затоки

Підготовка: іракська газета «Аль-Васат»

Нафта є найбільшим джерелом доходів Іраку, але сама по собі вона не гарантує стійкість економіки або безперервність виплат зарплат і виконання проєктів під час криз. Війна в Ірані та перебої в судноплавстві в регіоні показали, що залежність держави від одного ресурсу робить її доходи вразливими до падіння, коли експорт зупиняється або дорожчає його доставка.

Наявність у Іраку великих нафтових запасів недостатня, якщо він не може видобувати, експортувати та продавати цю нафту. Коли доходи зменшуються, уряд стикається з важкими рішеннями щодо фінансування зарплат, послуг, соціального захисту та інвестиційних проєктів.

Як війна вплинула на доходи Іраку?

Ірак значною мірою покладається на нафтові доходи для фінансування державного бюджету. За перші сім місяців 2026 року нафтові надходження впали приблизно на 53% порівняно з тим самим періодом торік — з близько 65 трильйонів динарів до приблизно 30,4 трильйонів динарів.

Загальні державні надходження за той самий період знизилися з близько 72 трильйонів динарів до 39,1 трильйонів динарів. Водночас державні видатки перевищили 65 трильйонів динарів, що спричинило значний розрив між надходженнями до бюджету та взятими на себе зобов’язаннями.

Ці цифри не означають автоматичну зупинку виплат зарплат при зниженні доходів: уряд може використати наявну ліквідність, залучити запозичення або відтермінувати частину витрат. Але тривалий фінансовий розрив звужує доступні опції і може призвести до затримок у проєктах або скорочення витрат на послуги й інвестиції.

Чому зростання цін на нафту недостатнє?

Ціни на нафту можуть зростати під час воєн і криз, але зростання ціни не завжди компенсує зменшення обсягів експорту. Доходи держави залежать від трьох основних факторів: обсяг видобутку, здатність транспортувати й експортувати нафту та ціна її продажу.

Якщо світова ціна зростає, але рух танкерів ускладнений або експорт скорочується, держава може не отримати очікуваних надходжень. Саме з цим зіткнувся Ірак під час війни: його експорт на певних етапах падав, незважаючи на підвищені світові ціни на нафту.

Крім того, нафтові надходження не перетворюються одразу на кошти, доступні для витрат: існують фінансові зобов’язання, операційні витрати, витрати на видобуток і транспортування, а також необхідність перерахувати доходи у форми, які уряд може використати.

Зарплати та проєкти під тиском бюджету

Коли державні доходи залежать від нафти, багато секторів відчувають наслідки будь-якого скорочення надходжень. Нафтова рента фінансує зарплати держслужбовців, соціальні виплати, охорону здоров’я та освіту, електроенергію, інвестиційні проєкти тощо.

При падінні доходів уряд опиняється перед конкуренцією пріоритетів. Зарплати та щомісячні зобов’язання — це видатки, які важко припинити, тоді як нові проєкти, роботи з модернізації чи технічного обслуговування можуть відкласти або сповільнити. Якщо криза затягується, це може вплинути на реалізацію проєктів, необхідних громадянам, та на якість наданих послуг.

Громадяни також можуть відчувати наслідки через зростання цін на імпортні товари та дорожчання транспорту навіть якщо їм і далі виплачують зарплату. Ірак імпортує багато товарів, і перебої в судноплавстві та підвищення вартості страхування й перевезень можуть підняти ціни на продукти харчування, медикаменти й сировину.

Як постраждали країни Перської затоки?

Вплив війни на країни Перської затоки варіював залежно від обсягів експорту кожної країни, типу виробленої енергії та доступних маршрутів експорту. Деякі експортні потоки постраждали через ризики судноплавства й зупинку суден, тоді як інші країни змогли використати альтернативні нафтопроводи й порти, щоб зменшити залежність від Ормузової протоки.

Експорт країн Перської затоки, окрім Ірану, у деякі періоди відновлювався і досягав рівнів, близьких або вищих за попередні середні показники. Але це не ліквідувало ризиків: шляхи судноплавства залишалися вразливими до атак і неспокою, а частина перевезень мусила йти довшими, дорожчими маршрутами.

Саудівська Аравія має нафтопровід, який веде до Червоного моря, що дає їй альтернативу Ормузовій протоці. Проте альтернативні маршрути не нівелюють весь ефект кризи: вони обмежені пропускною спроможністю та теж можуть зазнавати збоїв або загроз безпеці.

Експорт зрідженого природного газу, наприклад з Катару, потребує спеціалізованих об’єктів і танкерів для транспортування. Під час війни енергетичні потужності в регіоні зазнавали ушкоджень, що вплинуло на експортні можливості й продемонструвало, що ризики стосуються не тільки шляхів перевезення, а й виробничих та переробних об’єктів.

Країни-експортери можуть виграти від зростання цін на енергоносії, якщо продовжують виробництво й експорт, але це не захищає їх від зростання вартості страхування й транспорту, пошкоджень інфраструктури або потенційної зупинки експорту. Тому втрати відрізняються між країнами, але тривання війни додає економічного навантаження на весь регіон.

Чому Ірак здається більш вразливим?

Ірак має подвійну проблему: він сильно залежить від нафти для фінансування витрат і водночас покладається на імпорт для задоволення значної частини потреб. Отже, криза може одночасно скорочувати державні доходи і підвищувати витрати на імпортні товари.

Іраку також потрібно диверсифікувати маршрути експорту й посилити можливості зберігання й транспортування. Якщо експорт спирається на один головний маршрут, держава стає більш вразливою у разі зупинки судноплавства або загроз для танкерів.

У цих умовах державні надходження можуть падати, тоді як витрати на імпорт зростають. Це створює додатковий тиск на бюджет і купівельну спроможність населення та може вплинути на фінансування проєктів і надання послуг.

Що може захистити зарплати й проєкти?

Захист фінансової стабільності починається зі зменшення залежності від одного джерела доходів. Це вимагає зростання ненавфтових надходжень, поліпшення адміністрування податків і зборів, боротьби з корупцією та марнотратством, а також диверсифікації економіки через підтримку сільського господарства, промисловості, туризму, транспорту й сфери послуг.

Іраку також необхідно розвивати альтернативні виходи для експорту, збільшувати потужності зберігання й транспортування, створювати фінансові резерви для використання у разі падіння доходів. Планування витрат на основі реалістичних прогнозів цін на нафту й обсягів експорту допомагає уникати розширення зобов’язань у періоди буму, що потім призводять до дефіциту під час криз.

Диверсифікація не означає відмови від нафти: Ірак залишатиметься важливою нафтовою країною. Однак потрібно використовувати нафтові доходи для створення продуктивних секторів, які забезпечать стабільні доходи та робочі місця, замість того щоб покладатися виключно на нафту для покриття більшості щорічних витрат.

Висновок

Війна в Ірані показала, що нафта сама по собі не захистить зарплати іракців і не гарантує здійснення проєктів. Наявність нафти та зростання цін недостатні, якщо знижуються обсяги експорту або порушуються маршрути транспортування; залежність бюджету від одного ресурсу робить його особливо вразливим до криз.

Вплив війни на країни Перської затоки був різним: деякі стикалися з припиненням виробництва або експорту, інші скористалися зростанням цін або наявністю альтернативних маршрутів. Проте ризики для судноплавства та атаки на енергетичні об’єкти підвищили загальну вартість кризи для регіону.

Найважливіший урок для Іраку — фінансова стійкість вимагає різноманітних джерел доходів, кількох маршрутів експорту та обережного управління витратами. Чим довше відтерміновується диверсифікація економіки, тим більше зарплати, проєкти та послуги залишатимуться залежними від коливань цін на нафту й подій, що не перебувають під контролем пересічного громадянина Іраку.